Червоний терор в Одесі: як більшовики перетворили місто на катівню

Після захоплення Одеси більшовиками у 1919 та особливо у 1920 році місто стало одним із центрів червоного терору на півдні України. Під гаслами «боротьби з контрреволюцією» ЧК розгорнула систему масових арештів, катувань і розстрілів. Людей убивали не лише за участь у білому русі чи українських організаціях — достатньо було походження, професії, доносу сусіда або просто «неблагонадійного» вигляду.

Одеська ЧК — фабрика смерті

Головним інструментом терору стала Одеська губернська надзвичайна комісія — ЧК. Вона діяла фактично без суду та слідства. Людей хапали просто на вулицях, у квартирах, на роботі. Часто родичам навіть не повідомляли, де перебуває заарештований. Через декілька днів людину могли вже розстріляти.

За даними дослідників, лише у 1920 році Одеська ЧК винесла понад півтори тисячі смертних вироків. І це лише встановлені випадки. Реальна кількість жертв могла бути значно більшою.

Петиція Встановлення кримінальної відповідальності за українофобію

Текст петиції тут:
Встановлення кримінальної відповідальності за українофобію

Шановний Кабінете Міністрів України! 

Попри прийняття Закону № 3005-IX, де у Статті 2 чітко визначено поняття «українофобія», цей термін досі залишається декларативним і не має належного механізму реалізації у кримінальному праві. Це створює небезпечний прецедент безкарності за дії, що прямо загрожують національній безпеці та гідності українського народу. З метою дотримання принципу юридичної визначеності та верховенства права, ми вимагаємо привести законодавство у відповідність до існуючих норм та викликів воєнного часу. 

Обґрунтування та пропозиції: 

Усунення декларативності норм: Чинна Стаття 161 КК України є занадто загальною і не охоплює українофобію як комплексну форму посягання на державність. 

Вимагаємо створити спеціальну норму в Кримінальному кодексі, яка базуватиметься на вже існуючому в Законі № 3005-IX визначенні українофобії (публічне заперечення суб’єктності держави, боротьби проти асиміляції, зневага до етнокультурних ознак та ігнорування мови). 

Забезпечення принципу загальності та рівності: Кримінальна відповідальність за українофобію має поширюватися на всіх осіб, які перебувають на території України. 

Повага до державної мови, культури та національної гідності є обов’язком кожного, а її порушення в умовах війни - актом ідеологічної диверсії. 

Встановлення чітких санкцій (юридична визначеність): 
Вимагаємо запровадити градацію покарань за українофобські дії залежно від їхньої тяжкості: Штрафи та громадські роботи за індивідуальні прояви. Обмеження або позбавлення волі за публічні заклики в медіа, інтернеті та мистецьких творах. 

Обтяжуючі обставини: вчинення дій посадовими особами, організованими групами або системне поширення українофобських наративів. 

Комплексний підхід (Запобігання та протидія): Відповідно до європейської практики (зокрема резолюцій Європарламенту щодо боротьби з ксенофобією), вимагаємо не лише карати, а й запровадити заходи запобігання: моніторинг контенту, оновлення освітніх програм та державну підтримку просвітницьких проєктів, що спрямовані на захист української ідентичності. 

Чому це важливо? 

Наявність терміна в законі без санкції в Кримінальному кодексі робить цей закон не дієвим. Українофобія - це зброя, якою ворог намагається розколоти наше суспільство зсередини. Держава зобов'язана захистити свій народ не лише на фронті, а й у правовому та інформаційному полі. 

ВИМАГАЄМО: Невідкладно розробити та внести на розгляд Верховної Ради законопроєкт про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо встановлення відповідальності за українофобію. 

 Слава Україні!

8 травня День пам'яті в Ізмаїлі має стати також Днем прощання з російськими брехнями

На площі Перемоги ми маємо вшановувати загиблих "трофейних солдатів" Ізмаїла, а не чужаків - червоноармійців-окупантів, які їх послали на смерть, пишуть в групі Ізмаїл-онлайн.

583 ізмаїльці, імена яких викарбувані на меморіальній стелі, були так званими «одноразовими солдатами» — піхотою Червоної армії, сформованою з цивільного населення окупованих територій після їх повторного захоплення совєтами. Більшість цих ізмаїльців були підданими Румунії.

Стела з іменами 583 ізмаїльців і написом "ВЕЧНАЯ ПАМЯТЬ ПАВШИМ 1941-1945"

Комуністичний сталінський режим вважав людей, які пережили німецьку окупацію, «зрадниками», змушуючи їх «змивати провину кров’ю». Чоловіків від 17 років масово мобілізували без підготовки, часто без зброї й навіть без військової форми — у звичайному цивільному одязі, через що їх і називали «чорною піхотою», а також чорнопіджачники, чорносвитники, піджачники.

Навіщо сепаратистські видання Одещини нахабно брешуть щодо "басарабської" історії нашого краю

В фейсбук є чудова група під назвою Ізмаїл-онлайн, де завжди з українських національних і патріотичних позицій обговорюються актуальні питання сучасного життя і історії Одещини. Серед іншого там багато уваги там приділяють питанням боротьби з місцевим сепаратизмом, зокрема щодо так званої "Бессарабської народної республіки" і російському імперському походженню назви "Бессарабия".  

Недобитки "Бессарабской народной республики" ніяк не можуть змиритися зі своєю поразкою в 2015 році і продовжують дурити людей щодо так званої "Бессарабії".

 

Історія дуже проста:

Російська імперія у 1812 році анексувала частину Молдавського князівства між річками Прут і Дністер і в 1815 році назвала її Бесарабською областю (Бессарабією), хоча перед анексією цю частину князівства місцеве населення і взагалі ніхто так не називав. Тобто це чисто російська новостворена назва.

 

В 1917 році Російська імперія розвалилася і штучно розділений молдавський народ демократичним шляхом возз'єдналася з матір'ю-батьківщиною Румунією. Причому російську імперську назву "Бессарабия" для цього регіону румуни відкинули.

* * *

Фотографія 2-ї сторінки секретного додаткового протоколу до Договору про ненапад між Німеччиною та СРСР, відомого як Пакт Молотова-Ріббентропа.

Документ було підписано 23 серпня 1939 року в Москві представниками урядів СРСР (В. Молотов) та Німеччини (Й. фон Ріббентроп).

Цей протокол передбачав розмежування сфер інтересів у Східній Європі, зокрема інтерес СРСР до Бессарабії та політичну незацікавленість Німеччини в цьому регіоні.

Умови договору вимагали від обох сторін зберігати цей документ у суворій таємниці.

 

Втім новостворена імперія СРСР, якою правили більшовики, не змирилася із втратою Бессарабської губернії. На їх картах і в підручниках ця територія центром в Кишиневі позначалася як окупована Румунією. Так само вона називалася і в пакті Молотова-Ріббентропа про розділ Румунії, яким гітлерівська Німеччина визнала так звану «Бессарабію» сферою впливу СРСР, давши згоду на її окупацію.