Більшість російського озброєння, яке вона видає за «надсучасне», родом з 70-х
Рік після анексії Криму та розв'язання
війни на Донбасі Кремль провів у стані мілітаристського чаду. Російські
засоби масової агітації та пропаганди невпинно мовили про перевагу
російського озброєння над західним.
А коли керівник державного інформагентства «Росія сьогодні» Дмитро Кисельов відкрив всім очі на те, що Росія – єдина країна, яка «здатна перетворити США на радіоактивний попіл»,
в засобах інформації країни всерйоз почали обговорювати, скільки ракет
«Тополь-М» потрібно, щоб не стало США, Великобританії, Німеччини,
Франції, Іспанії, і за скільки годин російські танки дійдуть до Варшави і
Берліна...
Здавалося б, апофеоз. Але немає межі – не тільки досконалості, але й
військово-патріотичному чаду. Парад 9 травня 2015 року, а ще більшою
мірою піар-кампанія, що його супроводжувала, це довели.
Разом з тим, саме цей небувало пишний парад і пафосні коментарі, які
супроводжували його, дають не тільки привід, а й нові можливості реально
оцінити ситуацію зі «надновим» озброєнням російської армії.
Авіація: нове старе
Оптимістично
сприйняли офіційні російські ЗМІ нещодавню ідею Сергія Шойгу про
відновлення виробництва надзвукових стратегічних бомбардувальників
Ту-160 «Білий лебідь»: «Ще одним приводом як слід напружитися для
«натівців» стала заява міністра оборони Росії Сергія Шойгу щодо
відновлення виробництва надзвукових стратегічних бомбардувальників
Ту-160, здатних нести ядерну зброю на відстань до 14 тисяч кілометрів
без дозаправки і які володіють купою інших корисних якостей. Для Заходу
це унікальна машина, якій немає рівних у світі...».
Преса,
повіривши, повторює твердження Шойгу, що це «унікальна машина, яка
випередила час на кілька десятиліть» і що «кращого літака в надзвуковому
класі ніхто ще не придумав».
Приблизно такі ж оцінки
даються іншому стратегічному бомбардувальнику, Ту-95. Тим часом, за
своїми технологічними рішеннями Ту-160 перебуває на рівні кінця 60-х
років минулого століття, коли цей проект і розробляли, а Ту-95 – ще далі
у часі: свій перший політ він здійснив у 1952 році.
В
«аерошоу» над Червоною площею не було жодної післярадянської розробки.
Був, наприклад, показаний під виглядом «новітнього» фронтовий
бомбардувальник Су-24, який почали проектувати в 1965 році. Основний
винищувач нинішніх російських ВПС Су-27 почали розробляти в 1969 році, а
його основний російський «конкурент», МіГ-29 – розробка 1972 року.
Звичайно, обидві машини неодноразово модифікувалися, але можливості
будь-якої модифікації зовсім не безмежні, і стара машина, скільки її не
модифікуй, на принципово нову не перетвориться.