Червоний терор в Одесі: як більшовики перетворили місто на катівню

Після захоплення Одеси більшовиками у 1919 та особливо у 1920 році місто стало одним із центрів червоного терору на півдні України. Під гаслами «боротьби з контрреволюцією» ЧК розгорнула систему масових арештів, катувань і розстрілів. Людей убивали не лише за участь у білому русі чи українських організаціях — достатньо було походження, професії, доносу сусіда або просто «неблагонадійного» вигляду.

Одеська ЧК — фабрика смерті

Головним інструментом терору стала Одеська губернська надзвичайна комісія — ЧК. Вона діяла фактично без суду та слідства. Людей хапали просто на вулицях, у квартирах, на роботі. Часто родичам навіть не повідомляли, де перебуває заарештований. Через декілька днів людину могли вже розстріляти.

За даними дослідників, лише у 1920 році Одеська ЧК винесла понад півтори тисячі смертних вироків. І це лише встановлені випадки. Реальна кількість жертв могла бути значно більшою.

Петиція Встановлення кримінальної відповідальності за українофобію

Текст петиції тут:
Встановлення кримінальної відповідальності за українофобію

Шановний Кабінете Міністрів України! 

Попри прийняття Закону № 3005-IX, де у Статті 2 чітко визначено поняття «українофобія», цей термін досі залишається декларативним і не має належного механізму реалізації у кримінальному праві. Це створює небезпечний прецедент безкарності за дії, що прямо загрожують національній безпеці та гідності українського народу. З метою дотримання принципу юридичної визначеності та верховенства права, ми вимагаємо привести законодавство у відповідність до існуючих норм та викликів воєнного часу. 

Обґрунтування та пропозиції: 

Усунення декларативності норм: Чинна Стаття 161 КК України є занадто загальною і не охоплює українофобію як комплексну форму посягання на державність. 

Вимагаємо створити спеціальну норму в Кримінальному кодексі, яка базуватиметься на вже існуючому в Законі № 3005-IX визначенні українофобії (публічне заперечення суб’єктності держави, боротьби проти асиміляції, зневага до етнокультурних ознак та ігнорування мови). 

Забезпечення принципу загальності та рівності: Кримінальна відповідальність за українофобію має поширюватися на всіх осіб, які перебувають на території України. 

Повага до державної мови, культури та національної гідності є обов’язком кожного, а її порушення в умовах війни - актом ідеологічної диверсії. 

Встановлення чітких санкцій (юридична визначеність): 
Вимагаємо запровадити градацію покарань за українофобські дії залежно від їхньої тяжкості: Штрафи та громадські роботи за індивідуальні прояви. Обмеження або позбавлення волі за публічні заклики в медіа, інтернеті та мистецьких творах. 

Обтяжуючі обставини: вчинення дій посадовими особами, організованими групами або системне поширення українофобських наративів. 

Комплексний підхід (Запобігання та протидія): Відповідно до європейської практики (зокрема резолюцій Європарламенту щодо боротьби з ксенофобією), вимагаємо не лише карати, а й запровадити заходи запобігання: моніторинг контенту, оновлення освітніх програм та державну підтримку просвітницьких проєктів, що спрямовані на захист української ідентичності. 

Чому це важливо? 

Наявність терміна в законі без санкції в Кримінальному кодексі робить цей закон не дієвим. Українофобія - це зброя, якою ворог намагається розколоти наше суспільство зсередини. Держава зобов'язана захистити свій народ не лише на фронті, а й у правовому та інформаційному полі. 

ВИМАГАЄМО: Невідкладно розробити та внести на розгляд Верховної Ради законопроєкт про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо встановлення відповідальності за українофобію. 

 Слава Україні!

8 травня День пам'яті в Ізмаїлі має стати також Днем прощання з російськими брехнями

На площі Перемоги ми маємо вшановувати загиблих "трофейних солдатів" Ізмаїла, а не чужаків - червоноармійців-окупантів, які їх послали на смерть, пишуть в групі Ізмаїл-онлайн.

583 ізмаїльці, імена яких викарбувані на меморіальній стелі, були так званими «одноразовими солдатами» — піхотою Червоної армії, сформованою з цивільного населення окупованих територій після їх повторного захоплення совєтами. Більшість цих ізмаїльців були підданими Румунії.

Стела з іменами 583 ізмаїльців і написом "ВЕЧНАЯ ПАМЯТЬ ПАВШИМ 1941-1945"

Комуністичний сталінський режим вважав людей, які пережили німецьку окупацію, «зрадниками», змушуючи їх «змивати провину кров’ю». Чоловіків від 17 років масово мобілізували без підготовки, часто без зброї й навіть без військової форми — у звичайному цивільному одязі, через що їх і називали «чорною піхотою», а також чорнопіджачники, чорносвитники, піджачники.

Навіщо сепаратистські видання Одещини нахабно брешуть щодо "басарабської" історії нашого краю

В фейсбук є чудова група під назвою Ізмаїл-онлайн, де завжди з українських національних і патріотичних позицій обговорюються актуальні питання сучасного життя і історії Одещини. Серед іншого там багато уваги там приділяють питанням боротьби з місцевим сепаратизмом, зокрема щодо так званої "Бессарабської народної республіки" і російському імперському походженню назви "Бессарабия".  

Недобитки "Бессарабской народной республики" ніяк не можуть змиритися зі своєю поразкою в 2015 році і продовжують дурити людей щодо так званої "Бессарабії".

 

Історія дуже проста:

Російська імперія у 1812 році анексувала частину Молдавського князівства між річками Прут і Дністер і в 1815 році назвала її Бесарабською областю (Бессарабією), хоча перед анексією цю частину князівства місцеве населення і взагалі ніхто так не називав. Тобто це чисто російська новостворена назва.

 

В 1917 році Російська імперія розвалилася і штучно розділений молдавський народ демократичним шляхом возз'єдналася з матір'ю-батьківщиною Румунією. Причому російську імперську назву "Бессарабия" для цього регіону румуни відкинули.

* * *

Фотографія 2-ї сторінки секретного додаткового протоколу до Договору про ненапад між Німеччиною та СРСР, відомого як Пакт Молотова-Ріббентропа.

Документ було підписано 23 серпня 1939 року в Москві представниками урядів СРСР (В. Молотов) та Німеччини (Й. фон Ріббентроп).

Цей протокол передбачав розмежування сфер інтересів у Східній Європі, зокрема інтерес СРСР до Бессарабії та політичну незацікавленість Німеччини в цьому регіоні.

Умови договору вимагали від обох сторін зберігати цей документ у суворій таємниці.

 

Втім новостворена імперія СРСР, якою правили більшовики, не змирилася із втратою Бессарабської губернії. На їх картах і в підручниках ця територія центром в Кишиневі позначалася як окупована Румунією. Так само вона називалася і в пакті Молотова-Ріббентропа про розділ Румунії, яким гітлерівська Німеччина визнала так звану «Бессарабію» сферою впливу СРСР, давши згоду на її окупацію.

Герби Бессарабської області/губернії демонструють російське імперське походження назви «Бессарабия»

Герби Бессарабської області/губернії демонструють російське імперське походження назви «Бессарабия»

Герби Бессарабської області/губернії демонструють російське імперське походження назви «Бессарабия», пише Поштівка.
Чому це важливо знати для боротьби з сепаратистами в Україні?

Колоніальний характер створення «Бессарабії» в Російській імперії

Після анексії 1812 року Російська імперія здійснила класичну імперсько-колоніальну операцію над частиною території Молдавського князівства між Прутом і Дністром.

Читайте також: На півдні Одещини сепаратистські сайти готують грунт для створення Бессарабской народной республики

По-перше, ця територія не була «нічийною» — вона становила органічну частину історичної Молдавії (Țara Moldovei) з власною адміністративною системою (ținuturi), правом і традицією.

По-друге, Російська Імперія не зберегла ані назву, ані політичну ідентичність цієї землі, а штучно перейменувала її на «Бессарабську область», використавши назву, яка:

– не існувала як адміністративна одиниця до 1812 року,
– не була самоназвою місцевого населення,
– у кращому разі інколи використовувалась в іноземній картографії як нестала географічна зона і була фактично юридично порожньою.

Бессарабська Народна Республіка

Бессарабська Народна Республіка (БНР) (рос. Бессарабская Народная Республика) — незаконне сепаратистсько-терористичне угруповання, яке діяло у 2014–2015 роках і намагалося насильницько-збройним шляхом встановити свою владу в окремих районах Одеської області України і претендувало на визнання підконтрольної території як держави. Організація була ліквідована СБУ.

Історія

«Народна рада Бессарабії», «Бессарабська Народна Республіка» та «Народна Республіка Буджак»

Після Одеської трагедії у 2014 році була створена так звана «Народна рада Бессарабії» у якої на меті було забезпечити у Бессарабії «національно-культурну автономію». Під цим гаслом мала сформуватись і «Бессарабська Народна Республіка», яку мали проголосити на зібранні «Народної ради Бессарабії». Наперекір організаторам СБУ за декілька днів до зібрання вручило їм попередження і відпустило. Напередодні проведення установчого конференц-дзвінка 1 квітня 2015 року були затримані члени оргкомітету, громадські діячі Алік Вєтров, Сергій Загорюк, депутат Ренійської міськради Михайло Льовкін, а також журналіст Олена Гліщинська. Їх допитували. 

Попри це, 6 квітня відбулося перше засідання, на якому офіційно представили організацію, яка мала б характер «представницького органу з метою захисту інтересів національних громад Бессарабії» 

"Народна рада Бессарабії" представила законопроект про національно-культурну автономію

Потім 16 травня 2015 року відбулося друге засідання на якому представили законопроект про національно-культурні автономії Бессарабського краю, в результаті якого силовими відомствами було затримано 3 журналістів, які брали участь у зібранні «Народної ради».

На Півдні Одещини сепаратистські сайти готують грунт для створення БНР

Рашистський проєкт Бессарабія як прояв гібридної війни фашистської росії проти України

На Півдні Одещини відкрито діють три сепаратистські сайти які готують грунт для створення "Бісорабської народної республіки" (БНР), пише Ізмаїл-онлайн.

Історія 

Російське слово "Бессарабия" офіційно вперше з'явилося в назві "Бессарабской области" в 1813 році. Ця область виникла в результаті окупації Російською імперією частини Молдавського князівства між Прутом і Дністром.

До російської окупації назва "Бессарабия" місцевим населенням як географічний топонім для означення цього краю не вживалася. Це слово імперія принесла на штиках і нав'язала його окупованим нею територіям. Також цю назву нав'язував СРСР з 1920-х до 1940 року, вже як історико-пропагандистський термін.
Упродовж XIX століття ця назва справді стала вживаною, але виключно як російська колоніальна назва, а не як автохтонна самоназва населення.

Карта яка є наочним доказом що «Бессарабия» у 1940 році не була адміністративною реальністю

Радянська військово-оперативна карта Генерального штабу РСЧА, 1939–1940 рр., підготовлена для планування окупації території між Прутом і Дністром, позначеної як «Бессарабия».

Це радянська військово-оперативна карта Генштабу РСЧА, підготовлена у 1939–1940 роках, безпосередньо в межах підготовки до ультиматуму Румунії та окупації 1940 року.

Ключові ознаки, які це підтверджують

1. Мова і терміни

   • Усі топоніми подані російською: Кишинёв, Аккерман, Бендеры, Тирасполь, Болград.

   • Територія між Прутом і Дністром позначена як «Бессарабия», заштрихована — це не румунська і не міжнародна картографія, а суто радянська.