Степан Хмара: ПОРА ОТЯМИТИСЯ!!!

На Донбасі - АТО (антитерористична операція!), яку ніхто не проводить... СБУ, яка мала б здійснювати антитерористичні заходи, нічого не робить. Натомість на Донбасі є лінія фронту, яку називають "лінія розмежування". На "лінії розмежування" стоять війська ЗСУ, але не СБУ.

Більше ніж два роки відбуваються бойові дії низької інтенсивності, як лицемірно їх називає "наша" влада. Бо, насправді, якщо бути точним, то спостерігаємо односторонні обстріли російськими окупантами з різнокаліберної зброї , в тому числі, й тими, які заборонені, так званими "мінськими домовленостями", наших військових і мирних жителів.

Нашим же військовим заборонено відповідати, бо ми виконуємо мінські домовленості, яких жодного(!) дня, не виконували російські окупанти! Наші військові відповідають хіба тоді, коли окупанти вступають у контактний бій і то лише стрілецькою зброєю. Тобто переважно ворог веде безконтактні артилерійські, мінометні, ракетні обстріли і займається мінуванням наших тилів. Українці кожен день несуть втрати вбитими, або пораненими.

Кто исполнял коррупционные схемы в Одесском порту?

Последнее время в украинских медиа нарастает вал публикаций о тотальной коррупции в государственном предприятии «Администрация морских портов Украины» (АМПУ). Публикуются подробные схемы разворовывания денег, раскрываются коррупционные механизмы, называются фамилии высокопоставленных заказчиков и организаторов этих схем.

Однако чаще всего «за кадром» остаются скромные исполнители всех этих злоупотреблений на местах – те, кто непосредственно крадет, отмывает, выводит, перегружает, недоливает, вымогает и осуществляет поборы.

Безусловно, самым коррумпированным подразделением в АМПУ является Одесский филиал (администрация Одесского порта), который с момента его создания в 2013 г. возглавляет одессит Михаил Соколов. Именно его руками филиал был превращен в гигантскую воронку по поглощению бюджетных средств и в рекордсмена по числу шокирующих журналистских расследований, по суммам поборов с бизнес-структур и по количеству разворованных и пущенных на ветер государственных средств.

Застаріла військова техніка Росії: бутафорія для пропаганди

Більшість російського озброєння, яке вона видає за «надсучасне», родом з 70-х

Рік після анексії Криму та розв'язання війни на Донбасі Кремль провів у стані мілітаристського чаду. Російські засоби масової агітації та пропаганди невпинно мовили про перевагу російського озброєння над західним.

А коли керівник державного інформагентства «Росія сьогодні» Дмитро Кисельов відкрив всім очі на те, що Росія – єдина країна, яка «здатна перетворити США на радіоактивний попіл», в засобах інформації країни всерйоз почали обговорювати, скільки ракет «Тополь-М» потрібно, щоб не стало США, Великобританії, Німеччини, Франції, Іспанії, і за скільки годин російські танки дійдуть до Варшави і Берліна...

Здавалося б, апофеоз. Але немає межі – не тільки досконалості, але й військово-патріотичному чаду. Парад 9 травня 2015 року, а ще більшою мірою піар-кампанія, що його супроводжувала, це довели.

Разом з тим, саме цей небувало пишний парад і пафосні коментарі, які супроводжували його, дають не тільки привід, а й нові можливості реально оцінити ситуацію зі «надновим» озброєнням російської армії.

Авіація: нове старе

Оптимістично сприйняли офіційні російські ЗМІ нещодавню ідею Сергія Шойгу про відновлення виробництва надзвукових стратегічних бомбардувальників Ту-160 «Білий лебідь»: «Ще одним приводом як слід напружитися для «натівців» стала заява міністра оборони Росії Сергія Шойгу щодо відновлення виробництва надзвукових стратегічних бомбардувальників Ту-160, здатних нести ядерну зброю на відстань до 14 тисяч кілометрів без дозаправки і які володіють купою інших корисних якостей. Для Заходу це унікальна машина, якій немає рівних у світі...».

Преса, повіривши, повторює твердження Шойгу, що це «унікальна машина, яка випередила час на кілька десятиліть» і що «кращого літака в надзвуковому класі ніхто ще не придумав».

Приблизно такі ж оцінки даються іншому стратегічному бомбардувальнику, Ту-95. Тим часом, за своїми технологічними рішеннями Ту-160 перебуває на рівні кінця 60-х років минулого століття, коли цей проект і розробляли, а Ту-95 – ще далі у часі: свій перший політ він здійснив у 1952 році.

В «аерошоу» над Червоною площею не було жодної післярадянської розробки. Був, наприклад, показаний під виглядом «новітнього» фронтовий бомбардувальник Су-24, який почали проектувати в 1965 році. Основний винищувач нинішніх російських ВПС Су-27 почали розробляти в 1969 році, а його основний російський «конкурент», МіГ-29 – розробка 1972 року. Звичайно, обидві машини неодноразово модифікувалися, але можливості будь-якої модифікації зовсім не безмежні, і стара машина, скільки її не модифікуй, на принципово нову не перетвориться.