Власник стивідорних компаній з Одеси приховує, що співпрацює з підсанкційним олігархом

Одеський бізнесмен, що має відношення до так званої стивідорної групи TIS Андрій Ставніцер вирішив заперечити, що він співпрацює підсанкційним олігархом з Росії Олексієм Федоричевим. Але, як з’ясували журналісти чоловік повідомив ЗМІ недостовірну інформацію.

Термінали «ТІС-Зерно» та «ТІС-Мінеральні добрива» не належать мені на жодний відсоток. Цими підприємствами володіє Олексій Федоричев. Олексій повністю викупив термінали на початку 2000-х років, і з того часу керує ними одноосібно. У терміналів «ТІС-Зерно» та «ТІС-Мінеральні добрива» свої команди, окрема система управління, своє ціноутворення та цінова політика, вони не звітують переді мною та моїми партнерами, і не підкоряються мені. Ми стоїмо на одній землі, користуємося однією залізничною мережею та загальною електросистемою. Історично нас об’єднує один бренд, тому що на початку шляху ми разом будувалися та розвивалися. Проте я не впливаю на рішення цих терміналів і не можу нести відповідальності за їхню господарську діяльність, - Андрій Ставніцер

Андрей Ставницер: украденный порт или тайны «успешного стартапа»

«Все крупные состояния нажиты самым бесчестным путем!» — гласит известная цитата из «Золотого теленка». Конечно, не стоит грести всех под одну гребенку. Но немало украинских богачей, рассказывающих байки о том, как они начали с нуля кропотливым трудом, в действительности являются ворами, мошенниками и коррупционерами. Ярким примером этого служит история одесского семейства Ставницеров, контролирующего крупнейший в Украине частный портовой терминал «ТИС».

В последнее время они потратили немало усилий и денег для того, чтобы создать себе имидж «потомственных бизнесменов», «еврооптимистов» и современных эффективных менеджеров мирового уровня — благодаря чему Андрею Ставницеру удалось получить благосклонность президента Зеленского, сделавшись его «помощником по Одессе». Но какая правда кроется за этими заказными репортажами и проплаченными интервью?

Бизнес и коронавирус

В марте 2020 года, когда COVID-19 стремительно распространялся по Европе, а первые заболевшие появились уже и в Украине, совершенно не готовой к такому вызову, в СМИ появились оптимистические новости об одной «инициативе украинских инноваторов». Речь шла о некой фирме «Revel Laboratory» из Одессы, объявившей о намерении начать производство на 3D-принтерах особых клапанов для аппарата искусственной вентиляции легких (АИВЛ), позволяющих подключать к нему сразу двух пациентов. В чрезвычайных условиях вроде пандемии, когда АИВЛ катастрофически не хватает (особенно в Украине), такое нехитрое приспособление позволяет спасти жизнь многим пациентам. Обнадеживающую новость раструбили по всем украинским телеканалам с таким же энтузиазмом, с каким ранее показывали картонные танки мальчика-конструктора Ростика Абрамова, но потом так же быстро об этом позабыли.